OSW: Türkiye налагоджує газову співпрацю з Туркменістаном, щоб відрізати себе від російського палива

– Дані за 2023 рік свідчать про те, що Анкара імпортувала 21,1 мільярда кубометрів газу з Росії та 5,4 мільярда кубометрів газу з Ірану, що становило 51,5 відсотка від загального імпорту цієї сировини за попередній рік. Можливість імпорту певних обсягів туркменського блакитного палива може – принаймні тимчасово – знизити попит на газ із цих джерел та стати одним із аргументів для досягнення більш вигідних умов постачання, – пишуть аналітики Центру східних досліджень.

Термінал ЗПГ турецької компанії Egegaz. Джерело Wikimedia CC

• При видобутку 2023 року 80,6 млрд куб. м експорт перевищив 40 млрд. куб. м, з яких приблизно 32-33 млрд. куб. м було відправлено до Китайської Народної Республіки. Цього року зростає ризик втрати Ашгабадом альтернативних ринків Китаю, що посилить його односторонню залежність від Пекіна.
• Мало що вказує на те, що Росія, яка нещодавно втратила ключовий європейський напрямок продажу власного газу і сама шукає нові ринки збуту, хоче продовжувати імпорт із Туркменістану.
• Турецько-туркменський меморандум є ще одним сигналом Ашхабада про готовність продавати газ на Захід, до Туреччини, а в перспективі – і до Євросоюзу. Конструктивне співробітництво з Анкарою у газовій сфері, а також вироблення правил та маршрутів постачання сировини могли б зробити експортні амбіції Туркменістану більш авторитетними у відносинах із європейськими реципієнтами та Брюсселем.
• Проблемою в контексті експорту туркменського газу на турецький ринок, а в майбутньому – можливо, і на європейський ринок – недостатня кількість інфраструктурних підключень. Через відсутність обов’язкового інтересу з боку Євросоюзу та/або європейських компаній, а також постійної протидії Росії та Ірану, створення маршруту через Каспійське море найближчими роками слід вважати малоймовірним.

20 березня міністр енергетики та природних ресурсів Туреччини Алпарслан Байрактар ​​заявив, що відповідно до підписаного на початку місяця меморандуму до країни «на першому етапі» буде поставлено до двох мільярдів кубометрів туркменського газу. Співпраця. Ні дата початку постачання, ні період, протягом якого вони будуть завершені, не називалися. Байрактар ​​додав, що наразі розглядаються три варіанти транспортування блакитного палива на турецький ринок. Перший і найімовірніший варіант передбачає транспортування газу через Іран у рамках своп-угоди. Друге рішення – постачати сировину через кавказьку ділянку, тобто через Іран, а потім через Азербайджан, також через своп. По-третє, міністр згадав прокладання Транскаспійського газопроводу (ТКТ) через Каспійське море та інфраструктуру Південного Кавказу, яке планувалося майже 25 років.

Заява Байрактара розкрила частину домовленостей від 1 березня, коли під час Дипломатичного форуму в Анталії Туреччина та Туркменістан уклали меморандум (МВВ) про співпрацю у галузі природного газу та його транспортування. Підписаний під час зустрічі лідерів обох країн – Реджепа Таїпа Ердогана та Гурбангули Бердимухамедова – документ передбачає співпрацю у цій сфері між Міністерством енергетики та природних ресурсів Туреччини та державною компанією «Туркменгаз».

Коментар

• Інтерес Туреччини до туркменського газу обумовлений насамперед необхідністю диверсифікувати джерела імпорту цієї сировини. Для Анкари це особливо важливо, оскільки можливість отримання газу від різних постачальників у поєднанні зі зниженням частки його споживання на власному ринку наблизить країну до мети створення хаба з торгівлі блакитним паливом і дозволить Туреччина сама є посередником у контактах та угодах між східними постачальниками з Євразії. та одержувачами в ЄС. Зокрема, фактичний початок імпорту з Туркменістану посилить вплив Анкари в цій країні та збільшить можливості спільного формування її експортної політики щодо Заходу. Демонстрація Туреччини нових шляхів імпорту газу з таких країн, як Туркменістан, також може бути важливою для неї в контексті майбутніх переговорів щодо продовження існуючих газових контрактів або підписання нових. Це стосується угоди з Росією, що закінчується у грудні 2025 року (для постачання за маршрутом «Блакитного потоку» — до 16 млрд куб. м.). на рік) і контракт з Іраном, що закінчується наприкінці липня 2026 року (Тебріз-Догубаязіт – до 11,2 млрд куб. м на рік). Дані за 2023 рік показують, що Анкара імпортувала 21,1 мільярда кубометрів газу з Росії та 5,4 мільярда кубометрів газу з Ірану, що становить 51,5 відсотка загального імпорту газу за попередній рік. Можливість імпорту певних обсягів туркменського блакитного палива може – принаймні тимчасово – знизити попит на газ із цих джерел та стати одним із аргументів для досягнення більш вигідних умов постачання.
• З точки зору Туркменістану, угода з Туреччиною є частиною заходів щодо диверсифікації напрямів експорту газу, які Ашгабад здійснює з минулого року (докладніше див.: Туркменістан: пошук нових напрямів експорту в умовах закінчення контракту з Росією). Туркменістан, як і раніше, сильно залежить від доходів від продажу сировини. При видобутку 2023 року 80,6 млрд куб. м експорт перевищив 40 млрд. куб. м, з яких приблизно 32-33 млрд. куб. м було відправлено до Китайської Народної Республіки. Цього року зростає ризик втрати Ашгабадом альтернативних ринків Китаю, що посилить його односторонню залежність від Пекіна. По-перше, наприкінці червня цього року спливає п’ятирічний контракт на експорт цього палива до РФ (близько п’яти мільярдів кубометрів на рік). Мало що вказує на те, що Росія, яка нещодавно втратила ключовий європейський напрямок продажу власного газу і сама шукає нові ринки збуту, хоче продовжувати імпорт із Туркменістану. У січні Туркменістан призупинив експорт газу до Азербайджану (у 2023 році він становив близько 1,5 млрд кубометрів, своп-постачання протягом двох років здійснювалися у співпраці з Іраном) через невирішену суперечку щодо рівня цін. Невизначеними є й перспективи подальшої співпраці з Узбекистаном на основі річного контракту, підписаного у серпні минулого року (постачання двох мільярдів кубометрів сировини). Нарешті, з погляду Ашхабада, придбання нових ринків і партнерів є важливим, оскільки дії Росії на регіональному газовому ринку та її плани щодо нього сприймаються як конкурентоспроможні порівняно з туркменськими. Внаслідок агресії проти України та газової війни з Європою вона все більше експортує до важливих для Туркменістану країн, насамперед до Китаю. Минулого року вона також почала продавати газ до Узбекистану. Він також заявив про готовність поступово збільшувати його, що фактично позбавило б Ашхабад можливості розширюватися в цьому напрямку. Співпраця з Туреччиною могла б принаймні частково пом’якшити втрату ринків для Росії і, у більш широкому сенсі, зміцнити позиції Туркменістану перед ризиком ревізіоністських і агресивних дій Росії на пострадянському просторі.
• Турецько-туркменський меморандум є ще одним сигналом Ашхабада про готовність продавати газ на Захід, до Туреччини, а в перспективі – і до Євросоюзу. Конструктивне співробітництво з Анкарою у газовій сфері, а також вироблення правил та маршрутів постачання сировини могли б зробити експортні амбіції Туркменістану більш авторитетними у відносинах із європейськими реципієнтами та Брюсселем. З 2023 року Туркменістан прагне у відносинах з Євросоюзом повернутися до ідеї будівництва ТКГ, порушуючи це питання і у відносинах з Росією, яка традиційно виступає проти проекту. Проте заспокоєння ситуації на європейському та світовому газовому ринку, придбання альтернативних джерел постачання, безпрецедентне зниження попиту ЄС на сировину за останні два роки і, нарешті, все ще непереборні виклики формального, політичного та технічного характеру означають, що Брюссель не виявляє суттєвого інтересу до поновленню дорогого транскаспійського проекту.
• Проблемою в контексті експорту туркменського газу на турецький ринок, а в майбутньому – можливо, і на європейський ринок – недостатня кількість інфраструктурних підключень. Через відсутність обов’язкового інтересу з боку Євросоюзу та/або європейських компаній, а також постійної протидії Росії та Ірану, створення маршруту через Каспійське море найближчими роками слід вважати малоймовірним. Крім того, складні відносини з Баку залишаються серйозною проблемою для Ашгабада, особливо в галузі енергетичної співпраці. Тим часом співпраця з Азербайджаном та доступ до газопроводів Південного Кавказу та/або TANAP здаються необхідними для збільшення обсягів туркменського експорту на Захід. Окрім нерозуміння комерційних принципів продовження постачання туркменської сировини на азербайджанський ринок цього року, ще одну проблему створює сприйняття Азербайджаном Туркменістану як ймовірного конкурента в Європі. Також можливо, що Баку не бажає нести політичний ризик, пов’язаний з підтримкою туркменських амбіцій щодо експорту блакитного палива на Захід і, як наслідок, наражати себе на відплату з боку Росії. Тим часом вироблення прийнятних принципів азербайджано-туркменського газового співробітництва могло б принести користь обом сторонам. Азербайджан, який уже багато років бореться з труднощами у збільшенні видобутку внутрішнього газу, міг би використати туркменську сировину для поповнення свого національного балансу та експортних зобов’язань, зокрема перед ЄС (обіцянка збільшити продаж до 20 млрд куб. 2027 р.), а також забезпечити використання існуючої експортної інфраструктури (і, можливо, її розширення) та пов’язаних із нею доходів від транзиту. Не виключено, що якщо співпраця з Туркменістаном розвиватиметься позитивно, Туреччина також може бути зацікавлена ​​у покращенні азербайджано-туркменських відносин.
• Наразі єдиним варіантом транспортування туркменської сировини до Туреччини є експорт через Іран. За угодою про обмін Туркменістан постачатиме певні обсяги газу на іранський ринок (по одному з двох існуючих з’єднань загальною потужністю близько 20 мільярдів кубометрів на рік), а Іран відправлятиме їх еквівалент на захід через з’єднання з Іраном. Туреччина. Пропускна спроможність цього маршруту становить близько 14 млрд. кубометрів на рік, при цьому максимальний рівень законтрактованих Туреччиною постачань іранського газу становить приблизно 9,6 млрд. кубометрів (за даними ЗМІ, в 2023 році вони склали 5,4 млрд. кубометрів). Крім того, Анкара та Тегеран планують побудувати новий транскордонний газопровід, який – за умови відповідного розвитку інфраструктури у самій Туреччині – дозволить нам задуматися про збільшення обсягів експорту та з Туркменістану в майбутньому. Ашхабад і Тегеран вже мають досвід двостороннього газового співробітництва: десять років тому Іран сам імпортував туркменський газ, а останніми роками забезпечив транзит з Туркменістану до Азербайджану, у тому числі за допомогою своп-угод. Проте водночас вона може бути важким партнером, про що свідчать випадки неоголошених обмежень чи перебоїв у постачанні іранського блакитного палива до Туреччини. Тому здається, що початок транспортування та постачання узгоджених двох мільярдів кубометрів туркменського газу на місцевий ринок може стати важливим випробуванням для здійснення більш амбітних планів Ашхабада.

Джерело: Центр східних досліджень.

Сікора: З січня через Суецький канал не пройшов жоден газовоз (АНАЛІЗ)