[ad_1]
Більшість українських компаній вважають нестачу кадрів однією з головних проблем своїх підприємств
Постійна мобілізація та масова внутрішня та зовнішня міграція неминуче призводять до кадрового голоду в Україні. За оцінками НБУ, у 2023 році кількість людей працездатного віку зменшилася більш ніж на чверть порівняно з 2021 роком. Різноманітні дослідження демонструють більш-менш однакову картину – 75% українських компаній відчувають дефіцит кваліфікованих кадрів. Дефіцит персоналу найбільш гостро відчувається в традиційно чоловічих професіях і в деяких прифронтових регіонах, де розташовані великі промислові підприємства.
Дефіцит кадрів з часом стає все більш відчутним і став однією з ключових проблем, що гальмують розвиток бізнесу. Згідно з дослідженням ІЕД, дефіцит кадрів займає друге місце (49% відповідей), після воєнних загроз/загроз (56%), і навіть перевищує зростання цін на матеріали та сировину (третє місце — 46%). Це при тому, що під час воєнного стану економіка не працює на повну потужність.
Схоже, що ситуація у кадровій сфері лише погіршуватиметься через триваючу мобілізацію та неадекватність системи бронювання. Це, у свою чергу, може вплинути на перспективи збільшення виробництва та економічне становище підприємств, що вплине на податкові пільги та можливості підтримки з боку суспільства та Збройних Сил України.
Нестача кадрів
Під час війни чисельність працівників на підприємствах ГМК значно скоротилася. За даними Федерації металургів України, за два роки повномасштабних бойових дій середньооблікова чисельність штатних працівників підприємств об’єднання скоротилася зі 126 тис. до 126 тис. осіб. До 71 тис Люди.
Ключовим чинником, що визначає нестачу кадрів, є мобілізація. Промислові підприємства вже мобілізували понад 15% загальної чисельності працівників, тобто понад 20 тис. осіб. Міграція також негативно впливає на роботу підприємств. З початком війни частина спеціалістів виїхала в інші регіони чи за кордон. Багато з них не поспішають повертатися, а решта робітників покидають небезпечні райони, де в основному розташовані заводи.
Усе це призвело до серйозної нестачі кадрів у всіх компаніях галузі. Наприклад, в «Інтерпайп» некомплект кадрів становить 12%, а в окремих районах – 25%. Намагаючись заповнити цю прогалину, компанії мають тисячі відкритих вакансій.
«Наразі в компанії близько 4 тис. вакантних посад. Щоб подолати дефіцит, ми проводимо перенавчання співробітників, щоб вони, окрім основної професії, отримували додаткову професію, за якою можна працювати», – розповідає Тетяна Петрук, директор зі сталого розвитку та взаємодії з персоналом Групи Метінвест.
Дефіцит кадрів на підприємствах гірничо-металургійної промисловості, крім мобілізаційно-міграційного характеру, ускладнюється й іншими причинами:
- Переважання «чоловічих» професій є наслідком великого обсягу важкої фізичної праці, яка не може бути замінена жіночою.
- Прозорість кадрового документообігу. Чоловіки не шукають роботу на підприємствах гірничо-металургійної промисловості через можливість самомобілізації на етапі працевлаштування, тому потенційні кандидати обирають тіньову роботу в інших галузях.
- Розташування більшості підприємств галузі у прифронтових регіонах робить їх більш вразливими до міграції порівняно з заводами в інших регіонах. Щоденні ракетні обстріли та обстріли безпілотників змушують людей працездатного віку та їхні родини залишати небезпечні регіони.
- Потреба у вузькоспеціальних знаннях і досвіді випливає зі специфіки технологічних процесів.
Варіанти рішення
Після повномасштабного вторгнення посилилися структурні дисбаланси на ринку праці – невідповідність навичок кандидатів вимогам роботодавців, дисбаланс у географічному розподілі персоналу тощо. В результаті великим підприємствам доводиться працювати в багатьох сферах. вирішити проблему нестачі кадрів. Зокрема, компанії ГМК здійснюють такі дії:
- Залучення нових співробітників та навчання їх на виробництві.
- Переведення посад в компанії, перенавчання співробітників.
- Залучення жінок на виробничі посади, де немає великих фізичних навантажень.
- Збереження літніх працівників.
- Робота з молоддю та студентами.
Проте лише зусиллями промислових підприємств проблему кадрового дефіциту не вирішити. Можливі шляхи вирішення кадрових проблем галузі включають:
- Збільшення ліміту бронювання.
Хоча підприємства галузі мають право резервувати 50% від загальної чисельності військовослужбовців підприємства, це не вирішує кадрової проблеми підприємств. Вирішенням проблеми за існуючої системи резервування було б збільшення суми для гірничо-металургійних підприємств до 80% і навіть до 100%, що стосується підприємств ПЕК.
- Повне бронювання за конкретним переліком ключових спеціалізацій.
«Стропальника чи укладальника можна перенавчати за місяць, але сталевара, оператора сталеварки, токаря чи оператора верстатів з ЧПК потрібно навчати до року, щоб отримати базові навички та кваліфікацію, але для досягнення цільової кваліфікації потрібні роки, ” – підкреслює Віталій Пахомов, директор з персоналу Інтерпайп.
- Запуск «господарського обліку» залежно від рівня заробітної плати та/або інших критеріїв.
Українські підприємці просять, щоб компанії могли визначити працівників, які є ключовими для продовження роботи. Ця можливість передбачена концепцією «економічної резервації», але необхідне законодавство ще навіть не розглядалося парламентом.
Крім того, існують інші способи полегшити умови бронювання.
«Потрібно проаналізувати економічну доцільність та ефективність, врахувати, скільки підприємство платить податків, як воно допомагає країні та Збройним Силам України, скільки створює робочих місць, у якому регіоні знаходиться», – зазначає Тетяна Петрук. .
- Оптимізація процедури бронювання.
Є кілька моментів, які можуть збільшити гнучкість поточної системи бронювання. При визначенні чисельності військовослужбовців необхідно враховувати вже мобілізованих працівників, інакше підприємства матимуть обмежені можливості щодо бронювання нових працівників. Крім того, нам потрібна можливість для компаній перебронювати співробітників поза програмою раз на шість місяців.
Негативні наслідки
Якщо проблему нестачі кадрів не вирішити, це може призвести до ряду негативних економічних і технічних наслідків.
- Обмежені перспективи збільшення виробництва та експорту.
Нестача кадрів позбавляє підприємства можливості реалізувати плани щодо збільшення виробництва цього року. Дефіцит кадрів на окремих підприємствах Метінвесту вже обмежує можливість досягти навіть 50-60% довоєнного рівня виробництва.
- Накопичення втоми персоналу та обладнання. Зростання техногенних загроз.
Нестача людей на виробництві призводить до підвищеної втоми через вимушені понаднормові години та негативних наслідків для обладнання.
Загальна ситуація у кадровому секторі погіршуватиметься через триваючу мобілізацію та недосконалість системи резервування, що передбачає посилення негативного впливу дефіциту кадрів на діяльність підприємств. За даними НБУ, ці оцінки вже зросли з 26% у 2022 році до 38% у 2024 році.
Водночас резерви для залучення кадрів є, оскільки реальне безробіття в Україні залишається надзвичайно високим. За даними НБУ, у 2023 році він становив 18,2% проти 8,2% у 2021 році. Очікується, що на кінець поточного року він знизиться до 14,2%.
Наростання проблеми кадрового голоду на підприємствах гірничо-металургійної промисловості може призвести до скорочення обсягів виробництва і, як наслідок, до зменшення податкових пільг та обмеження можливостей допомоги армії та суспільству. Таким чином галузь можна поставити на межу виживання.
«Якщо вони продовжать мобілізацію, нам цього не вистачить [персонала] для роботи. Ми говоримо про існування компанії», – говорить генеральний директор «АрселорМіттал Кривий Ріг» Мауро Лонгобардо.
На жаль, така ситуація може мати вкрай негативний резонансний вплив на всю країну в найважчих умовах війни.
«Закриття підприємств гірничо-металургійної промисловості спричинить дестабілізацію у прифронтовій зоні (де розташовані заводи), оскільки вони є містоутворюючими. Зважаючи на те, що населення цих регіонів є платниками податків, трудові та військові ресурси, суміжні галузі, оборона та вся економіка країни в цілому почнуть руйнуватися», – підкреслює Олександр Каленков, президент ПО «Укрметалургпром».
Проблема нестачі кадрів в Україні є широкомасштабною та довгостроковою та потребує невідкладних ефективних дій держави. Одними зусиллями бізнесу проблему не вирішити.
«Україна втрачає людський капітал. Ситуація вже небезпечна. Рівень зайнятості на українських підприємствах становить 75%. Це означає, що бракує чверті персоналу. Це суттєво впливає на відновлення економіки та на здатність виробляти та експортувати продукцію, резюмує Андрій Длігач, засновник і керівник Advanter Group.
[ad_2]
Сообщает: ГМК gmk. center (Украина)
