[ad_1]
Більше 90% сталі в ЄС виробляється в країнах з дешевшою електроенергією, ніж в Україні
Рік тому однією з ключових тем дискусій щодо інтеграції з ЄС були кліматичні зобов’язання України. Це видалося найважливішим для розуміння перспектив розвитку вітчизняної промисловості та гірничо-металургійної промисловості. Зараз у нас дефіцит електроенергії і майже одноразовий перехід на європейські ціни. І це питання стало наріжним, головною проблемою української промисловості. Високі ціни на енергоносії ставлять проблеми клімату на другий план. Адже якщо немає промисловості, то немає теми для розмов про кліматичні амбіції.
Щоб працювати без відключень електроенергії, кожна компанія повинна імпортувати 80% електроенергії, що споживається, що практично неможливо досягти. Але навіть якщо електроенергія є, її вартість ставить під сумнів доцільність споживання та функціонування підприємств.
Для порівняння, оптова ціна на електроенергію в Україні в липні зросла на 62% г/г. Зараз ціна в Україні вища, ніж у більшості країн ЄС. Більше 90% сталі в ЄС виробляється в країнах, які мають дешевшу електроенергію, ніж Україна.
Для виробників електросталі, для яких електроенергія становить 25% грошових витрат, збільшення вартості електроенергії на 62% означає збільшення витрат на виробництво на 15,5%. Незважаючи на те, що ціни на сталь цього року впали на 10%. Це означає, що вітчизняні виробники, які пережили 2,5 роки війни, знову були близькі до зупинки.
Найбільше постраждають видобувні компанії. Так, частка електроенергії у собівартості залізорудного концентрату досягає 60%. Найбільшим експортним ринком концентрату є Китай, куди після запуску морського коридору Україна постачала 1,5 млн тонн цього продукту на місяць. За півроку обсяг експорту склав 600 мільйонів доларів. Зараз експорт концентратів до Китаю є великою проблемою через зростання витрат в Україні, дорогу логістику та падіння цін на продукцію в Китаї. Тому сьогодні одне з найбільших гірничодобувних підприємств України близьке до зупинки.
Залежність української економіки від цін на електроенергію є однією з найвищих у світі через її високу енергоємність. У 2022 році на кожен долар ВВП в Україні буде споживано 2,1 кВт/год. У сусідніх європейських країнах ця цифра в рази менша. У Польщі – 0,96 кВт/год на долар ВВП, у Словаччині – 1,2, в Угорщині – 0,94. Це означає, що в країнах, які встановлюють вартість електроенергії в Україні, чутливість до вартості електроенергії нижча. Іншими словами, вони можуть дозволити собі вищі ціни на електроенергію. Україна – ні.
Однак восени з приходом холодів очікується сезонне подорожчання електроенергії в ЄС. Треба сказати, що ситуація з енергетичним балансом в Європі дуже делікатна, тому варто бути готовим до будь-якого сценарію, навіть до повернення енергетичної кризи. Це, звичайно, матиме дуже негативні наслідки для України.
Водночас європейська економіка підготувалася до несподіваного. Минула криза дозволила створити певні механізми субсидування цін на електроенергію. У 2022 році Євросоюз витратив 25 млрд євро на компенсацію промисловим підприємствам за зростання цін, а 69 млрд євро були міжгалузевими, тобто частину цих коштів також можна було б спрямувати на потреби промисловості.
І ці запущені механізми мають середньостроковий характер. Незважаючи на те, що цього року ціни на електроенергію повернулися до рівня 2021 року, субсидії триватимуть у 2024 та 2025 роках, а 20% заходів триватимуть навіть після 2025 року.
Це означає, що коли ми бачимо ціну на енергоносії в Європі на певному рівні, ми повинні розуміти, що промисловість платить менше, отримуючи субсидії. Запити на енергетичні субсидії наразі досягли піку в Європі, особливо в Німеччині, де оптові ціни на електроенергію нижчі за середні по ЄС. Субсидування цін на енергоносії в Європі спотворює конкуренцію. Це коли Україна імпортує дорогу електроенергію з ЄС – це означає, що вона втрачає конкурентоспроможність не лише на тлі виробників імпортної продукції з інших регіонів, а й на тлі європейських виробників.
Хочу звернути вашу увагу ще на один факт. Європейські ціни на електроенергію включають витрати на викиди вуглецю, які компенсуються споживачам у формі субсидій – так званих «непрямих компенсацій вуглецю» – коли вони купують електроенергію. Імпорт електроенергії в ЄС дуже обмежений. Таким чином, вартість вуглецевих кредитів в енергетиці повністю перекладена на кінцевого споживача. Щоб пом’якшити цей ефект, система обмежень і торгівлі в ЄС дозволяє країнам-членам використовувати доходи від ціноутворення на вуглець для компенсації великим споживачам (промисловим компаніям). Країни-члени активно цим користуються, витративши 2,4 млрд євро на компенсації у 2021 році.
Нині ціна електроенергії, імпортованої з ЄС, визначає вартість електроенергії для України. І виходить, що вітчизняні компанії платять українським виробникам електроенергії європейську ціну за викиди, які вони не виробляють. Таким чином, українські компанії не можуть отримати будь-яку компенсацію від держави, і таким чином конкурентний розрив збільшується.
В Україні субсидування цін на енергоносії працює в протилежному напрямку – за рахунок бізнесу держава намагається дотувати населення, поглиблюючи кризу в промисловості. Варто згадати останню новацію – проект постанови НКРЕКП про усереднення тарифів розподілу для споживачів І та ІІ класу. Ця ініціатива має перекласти на великих промислових споживачів частину зобов’язань державних виробничих підприємств щодо компенсації тарифів для населення порівняно з ринковими. Таким чином, тариф для промисловості має бути підвищений у п’ять разів, тобто на 22 євро за МВт-год, а для малих споживачів тариф буде знижено на 25%. Ця ініціатива є абсурдною, оскільки порушує базові принципи тарифоутворення, не відповідає світовій практиці та поглиблює дисбаланс у нашій енергосистемі.
Дискусія про ціни на електроенергію в Україні зводиться до подолання дефіциту генерації, що цілком логічно. Коли виробництво електроенергії в Україні досягне достатнього рівня, ціни впадуть. Цієї мети можна було б досягти, відбудувавши вугільні блоки, але вони знову можуть стати об’єктом атак Росії. Проте залишається велике питання щодо фінансування будівництва вугільних блоків, які мають бути виведені з експлуатації у майбутньому інтеграції з ЄС у період зеленої трансформації.
Великі надії покладаються на галузь – на великих замовників, які мають будувати власне виробництво, насамперед газове. Проте масових заяв від компаній, які займаються будівництвом газоблоків, ми не чуємо. Це складний процес, який вимагає швидкого пошуку раритетної техніки. Це також фінансовий ризик при прийнятті рішень. Видобуток газу досить дорогий. Поки що газові установки можуть бути виправданими, але після вирішення ключової проблеми та відновлення інших видів генерації попиту на генерацію газу не буде. Або можливий і гірший варіант – епоха дешевої електроенергії в Україні закінчилася назавжди.
[ad_2]
Сообщает: ГМК gmk. center (Украина)
