[ad_1]
Поточне навантаження на промислові підприємства коливається в середньому від 30-70%
Після провального минулого року українська ливарна галузь у 2023 році почала відновлювати темпи виробництва, але до удвічі їм ще далеко. Незважаючи на важливість продукції цієї галузі для українського ОПК, отримання замовлень пов’язане зі значною бюрократією. Водночас діалог з урядом – головним реципієнтом оборонної продукції – складний і навіть зміна керівництва Мінстратегпрому в березні 2023 року суттєво не вплинула на ситуацію.
Поточна ситуація
Ливарна галузь наразі спостерігає зростання виробництва порівняно з масовим падінням (в середньому на 50-70%), яке ми спостерігали у 2022 році. Очікується, що до кінця 2023 року ливарне виробництво випустить 350-400 тис. тонн продукції, але точні дані будуть відомі в першому кварталі 2024 року. У 2022 році виробництво ливарної продукції склало приблизно 300 тис. тон.
Ливарна галузь є більш гнучкою, ніж, наприклад, металургійні підприємства з точки зору необхідної інфраструктури та обладнання. Багато ливарних заводів перенесли свої заводи в безпечні райони ще в 2022 році і відносно швидко відновили виробництво. Водночас вони змушені були переорієнтуватися на виробництво іншої продукції та інші ринки. Вони також далекі від досягнення повної ефективності. Поточне використання ливарного цеху різне, але в середньому становить 30-70%.
Водночас серйозним ударом по промисловості стало припинення роботи багатьох великих підприємств, розташованих у прифронтових районах, які фізично не могли бути переміщені в інші райони через велику кількість великогабаритного обладнання.
Підприємства галузі намагаються розвивати експорт продукції, але багато потенційних клієнтів побоюються війни в країні та її наслідків – логістичних труднощів, багатьох форс-мажорних факторів, що впливають на виробничі можливості тощо.
Більше того, навіть у нинішніх умовах підприємства впроваджують технологічні інновації, вдосконалюють виробничі процеси тощо, що позитивно впливає на якість продукції.
Оборонні нюанси
В нинішніх умовах оборонне замовлення є паличкою-виручалочкою для промислових підприємств, попит з боку ОПК високий. Український ОПК наразі потребує широкого асортименту ливарної продукції – від комплектуючих для озброєння та техніки до захисних конструкцій. Потенціал галузі використовується далеко не повністю, тому ми більше говоримо про можливості, ніж про реальний внесок ливарників у зміцнення обороноздатності.
Фактором, що обмежує виробництво продукції оборонного призначення, є наявність великої кількості посередників, що ускладнює встановлення прямих контактів між ливарними заводами та підприємствами ОПК. Штучні проблеми виникають і при передачі конструкторської та технологічної документації при просуванні та вдосконаленні ливарної продукції ОПК.
Хочу підкреслити, що наразі галузь розвивається виключно завдяки ініціативі керівників ливарних цехів та професіоналізму інженерно-технічного персоналу, який намагається «розбити» всі бюрократичні стіни та вивести свою продукцію на ринок. Багато хороших ініціатив і проектів руйнуються бюрократією та іншими перешкодами серед потенційних клієнтів, зокрема: в оборонній промисловості.
Діалог з владою
Для ливарних підприємств наразі вкрай важливий діалог із владою, адже вони координують роботу підприємств ОПК та кількість і характер оборонних замовлень. Сьогодні діалогу практично немає – кожен працює сам. Навіть зміна керівництва Мінстратегпрому як основного державного органу, відповідального за галузь, суттєво не змінила ситуацію.
Виконавча влада часто генерує рішення, які нікуди не ведуть, оскільки приймаються ізольовано та без урахування можливостей реального сектору економіки. Водночас ця продукція вкрай необхідна державі для зміцнення обороноздатності та відбудови післявоєнної інфраструктури.
Прогрес лише на рівні місцевої влади та окремих підприємств. В країні майже повністю відсутнє стратегічне бачення сучасного та післявоєнного розвитку промисловості.
Фактори росту
Крім оборонної промисловості, чинниками попиту на ливарну продукцію можуть бути будівництво, сільське господарство, залізниця, енергетика та інші галузі промисловості, особливо в рамках відновлення зруйнованої інфраструктури. Наприклад, щоб побудувати лише 1 км дороги, потрібно понад 500 тонн лиття – дощової каналізації, каналізаційних люків тощо.
Ливарники можуть навіть частково замінити сталеварів. Металургійні підприємства наразі не в змозі забезпечити всю необхідну для країни продукцію, тому частина проблем із забезпеченням країни металопродукцією на початковому етапі відновлення зруйнованої інфраструктури може лягти на ливарні підприємства. Після невеликої технологічної реконструкції виробничих цехів ливарники можуть виготовляти невеликі партії арматури, двотаврів, швелерів тощо. Для цього потрібна координація роботи із замовниками – державними структурами та розуміння того, яка продукція потрібна для відновлення інфраструктури. На цій основі ливарники можуть планувати роботу своїх підприємств. При цьому інвестиції в ливарне виробництво швидко окупаються — окупність становить всього 1,5-5 років.
Відбудова промисловості та інфраструктури необхідна, перш за все, для фінансово-промислової самодостатності країни, оскільки ми не можемо постійно розраховувати тільки на фінансову допомогу Заходу.
[ad_2]
Сообщает: ГМК gmk. center (Украина)
