[ad_1]
Основними проблемами української металургії залишаються підтримка експортного потенціалу, забезпечення кадрами та збільшення виробництва
Матеріал базується на дослідженні GMK Center, підготовленому до 95-ї сесії Комітету зі сталі OECD і доступний для завантаження тут.
До повномасштабного вторгнення Російської Федерації український гірничо-металургійний комплекс становив понад 10% ВВП країни, включно з ланцюгами поставок, і понад 30% довоєнного товарного експорту (зараз ця цифра зменшилася вдвічі) . Зараз гірничо-металургійна промисловість бореться з широким спектром проблем – від нестачі кадрів і проблемної логістики до певних торговельних обмежень і неможливості істотно збільшити використання виробничих потужностей.
Неясні перспективи
У ході бойових дій українська металургійна промисловість зазнала величезних втрат. До 2014 року в країні працювало дванадцять металургійних заводів. Зараз їх залишилося лише шість, і лише п’ять працюють.
До 2014 року загальна номінальна потужність виробництва сталі в Україні становила 42 млн тонн, у 2021 році – 27 млн тонн, наразі вона скоротилася до 17,8 млн тонн. Після початку повномасштабного вторгнення Маріупольський металургійний комбінат опинився на окупованій території. Перспектива їхнього повернення під контроль України залишається невизначеною в осяжному майбутньому. Потужності з виробництва сталі на Дніпровському металургійному заводі (ДМЗ) не використовуються. Підприємство нині працює на прибуток, а перспективи його повноцінного запуску, особливо під час війни, неясні.
На даний момент працюють лише 5 з 13 наявних в Україні доменних печей і дві електродугові печі на підприємствах «Дніпроспецсталь» і «Інтерпайп Сталь».
Заводи, що працюють, характеризуються відносно високим використанням виробничих потужностей для військових потреб, а потенціал їхнього зростання невеликий. Винятком є ArcelorMittal Кривий Ріг, найбільший сталеливарний завод в Україні. Нині тут працює лише одна доменна піч із чотирьох. Запуск наступної доменної печі запланований на квітень цього року, що може збільшити завантаження потужностей із нинішніх 25% до 50%.
Україні вдалося збільшити виробництво сталі після шоку першого року повномасштабної війни. На кінець 2023 року цей обсяг становив 6,2 млн тонн (-0,5% порівняно з 2022 роком). Однак ці обсяги на 70% менші від довоєнних. Однак, якщо говорити про місячну динаміку виробництва сталі, то вже більше року не спостерігається прогресу – місячне виробництво залишається на рівні 550 тис. тон.
Очікується, що обсяги виробництва сталі в Україні зростуть до 7,2 млн тонн у 2024 році завдяки запуску доменної печі на ArcelorMittal Кривий Ріг, але проблеми в енергетичній системі через вплив на виробничі потужності можуть погіршити цей прогноз. Проте, ймовірно, це майже межа поточних можливостей галузі. В даний час існує ряд серйозних факторів, що стримують зростання виробництва.
Нестача кадрів
Перша з цих проблем – брак кадрів. До війни в гірничо-металургійній промисловості України та суміжних галузях працювало понад 0,5 млн осіб. Гірничо-металургійний сектор був найбільшим роботодавцем і забезпечував населення добре оплачуваною роботою, зупиняючи трудову міграцію.
В умовах повномасштабної війни на всіх великих металургійних підприємствах було вже мобілізовано 15 % персоналу. Проте українці не поспішають заповнювати вакантні посади на великих підприємствах – тут прозорі правила заселення персоналу та можливість мобілізації нових працівників.
Внутрішня міграція також негативно впливає на здатність заповнити кадровий дефіцит. Металургійні комбінати розташовані поблизу лінії фронту, а міста, в яких вони працюють, чи не щодня піддаються атакам агресора. Це змушує людей працездатного віку сім’ями залишати небезпечні регіони.
За словами генерального директора ArcelorMittal Кривий Ріг Мауро Лонгобардо, у 2024 році через звільнення та мобілізацію в компанії може знадобитися заповнити 3 тис. посад. вакансії, де потрібні люди, готові приступити до роботи негайно. Проте знайти у Кривому Розі три тисячі підготовлених металургів – завдання складне й нетривіальне. І проблема нестачі кадрів торкається нас уже сьогодні, обмежуючи потенціал розвитку галузі в майбутньому.
Податкові проблеми
Українські металурги також закликають розглянути ключові питання внутрішнього оподаткування – щоб бізнес міг підвищити ефективність у воєнний час. Особливо це питання підняла фінансовий директор Метінвесту Юлія Данкова. Вона нагадала: в Україні давно точиться дискусія про можливість запровадження податкової консолідації, але деякий час від неї відмовилися. У нинішніх умовах варто повернутися до питання.
За словами Данькової, слід також розглянути проблему дублювання податків. Вивільнені кошти компанії зможуть використати на інвестиції та створення нових робочих місць. Крім того, це стимулювало б надходження до бюджету у вигляді ПДВ на імпорт, мита та збільшення податку на прибуток.
Також підприємці мають проблеми з відшкодуванням ПДВ. Фінансовий директор Метінвесту зазначив, що в цілому механізм працює, але деякі серйозні проблеми не вирішені: деякі контрагенти компанії, у яких закуповуються послуги або товари, податкові органи вважають ризиковими. Під час війни важливість проблеми зростає, оскільки вона впливає на оборотний капітал групи.
Нестабільність морського коридору
Українські експортери покладають великі надії на український морський коридор, але він нестабільний.
Продукція ГМК займає друге місце за часткою в загальному експорті на українському морському коридорі. Зокрема, у грудні 2023 року цим маршрутом було експортовано 1,2 млн тонн руди та 200 тис. тонн руди. тонн металів. За оцінками ГМК Центру, за шість місяців його роботи (серпень-грудень 2023 року) з портів Одеси та Южного вийшло щонайменше 46 суден із вантажем ГМК із 2,6 млн тонн руди та 653 тис. тонн руди. тонн металопродукції. Серед них балкери, заблоковані в морських портах з 24 лютого 2022 року.
Нинішній механізм кардинально відрізняється від «Зернової ініціативи Чорного моря», коли всі учасники погодилися на перехід. Зараз домовленостей немає, тому рівень ризику вищий.
Без розуміння перспективи майбутніх продажів і гарантій стабільності, наприклад, у морській логістиці, важко прийняти рішення інвестувати 10-20 млн доларів у запуск доменної печі. Високий ризик також призводить до значного зростання витрат на транспортування продукції українських металургів. Наприклад, у жовтні 2023 року ставки на фрахт морським коридором були в чотири рази вищими за довоєнні, а в січні 2024 року – вдвічі. При цьому кожен конкретний випадок відрізняється від попереднього.
Конкуренція з російськими продуктами
До повномасштабної війни традиційними експортними ринками для української сталі були країни Близького Сходу та Африки, Туреччина та Африка. Однак зараз багато територій закриті для українських металургів, а продаж сталі на ринки, де присутня Російська Федерація, став практично нездійсненною місією.
Експортери металопродукції в Російській Федерації виграють від низьких неринкових цін на енергоносії, тоді як в Україні ці ціни схожі на європейські. Більше того, вони не мають логістичних проблем, як українські металурги.
Також важливо, щоб російська продукція залишалася на ринку ЄС. У грудні 2023 року Єврокомісія відтермінувала заборону на імпорт плит з РФ, а в рамках 12-го пакету санкцій блок продовжив їм квоти ще на чотири роки. В результаті російські заводи в Бельгії, які імпортують плити з РФ, отримують цінову перевагу і тиснуть на ринок. На початку березня 2024 року вони пропонували гарячекатані рулони (HRC) за ціною 680 євро/т, тоді як інші європейські виробники в ЄС пропонували ціну 720 євро/т. Це призводить до спотворення конкуренції та збитків для європейських виробників сталі.
Торговельні обмеження та CBAM
Ще одним чинником, який обмежує українську гірничо-металургійну промисловість, є торгові обмеження. У 2022 році ЄС вивів Україну із системи квот і антидемпінгових заходів. Це був важливий крок у підтримці вітчизняної металургії. Однак важливо продовжити це рішення на наступний рік. Інакше українські заводи потраплять до квоти «інших країн» на такі види продукції, як гарячекатаний прокат. Вони змушені будуть конкурувати з азіатськими постачальниками, які відбирають квоти буквально за один день.
Сполучені Штати тимчасово призупинили дію розділу 232 для української сталі до червня 2024 року, і майбутнє режиму після червня досі невідоме. Однак у Сполучених Штатах все ще діють сім антидемпінгових заходів проти металопродукції з України, які блокують весь внутрішній експорт. Водночас пом’якшення торговельного режиму нашої країни США створить більші можливості для місцевих виробників для фінансування українського бюджету.
До повномасштабного вторгнення вітриною інвестиційних процесів у країні були гірничо-металургійна промисловість, на яку припадала третина промислових капіталовкладень. Однак у воєнний час промисловість у цьому відношенні відстає. Зараз інвестиції важливіші, ніж будь-коли, з перспективою запровадження європейського транскордонного механізму коригування викидів вуглецю (CBAM). Однак, враховуючи нагальну потребу інвестувати в зменшення свого вуглецевого сліду, українські сталеливарні заводи змушені зосередитися на боротьбі за існування.
За розрахунками GMK Center, СВАМ призведе до втрати 1,6 млн тонн українського експорту прокату та напівфабрикатів до ЄС і 1,4 млн тонн чавуну. Вітчизняний бізнес очікує, що Україна отримає статус виключеної з CBAM країни з перехідним періодом. Також важливо, що статус асоційованого або квазічленства в Європейському Союзі дозволяє Україні отримати доступ до європейських фондів для фінансування проектів декарбонізації.
Внутрішній попит
Внутрішній ринок наразі здатний забезпечити галузь лише обмеженою підтримкою. У 2023 році споживання сталі в Україні зросло до 3,3 млн тонн з 2,1 млн тонн роком раніше, але наразі немає подальшого потенціалу для його збільшення. Очікується, що у 2024 році споживання металопродукції в Україні зросте на 10% порівняно з аналогічним періодом минулого року, але в натуральному вираженні становитиме лише 300 тис. тонн. Ці кількості не матимуть помітного ефекту.
У той же час країна має величезну потребу в модернізації своєї інфраструктури. На цьому фоні в довгостроковій перспективі потенційне зростання споживання сталі досягає до 5 млн тонн, тому міжнародна фінансова допомога, спрямована на фінансування проектів реновації, також є дуже важливою для підтримки сталеливарного сектору через замовлення на металопродукцію.
Гірничо-металургійна промисловість була і залишається базовою галуззю економіки України. Його реконструкція стане вагомим внеском в оборонний потенціал та економічні перспективи нашої країни. Виклики, з якими стикаються українські сталеливарники, означають для них ще один важкий рік і в багатьох випадках потребують уваги та підтримки з боку української влади та міжнародних партнерів.
[ad_2]
Сообщает: ГМК gmk. center (Украина)
